UA
EN

Культурний форум «ДонКульт» у Львові
Театральна програма

Львів | 16.06.2015-30.06.2015

Театральна програма другого «ДонКульту» зі зрозумілих причин не лише демонструвала театральну палітру Донбасу, а й, перш за все, зверталась до театральних рефлексій на події першого року війни і російської окупації.

Кураторка Наталка Ворожбит (режисерка, драматургиня) склала програму в такий спосіб, щоб показати погляд як внутрішній, так і зовнішній, відсторонений.
Три проєкти в програмі були створені в співпраці з німецьким режисером Ґеорґом Жено. Ґеорґ народився в Гамбурзі, але 17 років жив і працював у Східній Європі, вчився в Москві на курсі Марка Захарова і був одним із засновників знаменитого Театру.Док. Як режисер, куратор і продюсер він здійснивпонад 70 театральних постановок в Україні, Німеччині, Росії та Болгарії, багато з них брали участь у престижних міжнародних фестивалях. На початку війни Георг, вражений усім, що бачив в новинах, вирішив приїхати в Україну і зробити театральний проект про події на Сході. Спілкування з мешканцями Слов'янська і Миколаївки вилилися в три проєкти. Перший — моновистава «Страх в Україні», що постала як синтеза десятків інтерв’ю, зроблених із мешканцями прифронтових міста. Вистава «Миколаївка» (спільно з Наталкою Ворожбит) — це болюча історія «з перших уст»: авторами і виконавцями стали учні й учениці миколаївської школи №3, які пережили бомбардування і які хотіли опісля бути почути. Школу, в яку влучило кілька снарядів, відбудували (завдяки волонтерам «Нового Донбасу»), але травми підлітків залишилися з ними. 13 голосів – 13 драм – 13 надій. Нарешті, саме в той період поставав нині широко відомий «Театр переселенця»: Ґеорґ та психолог Олексій Карачинський протягом форуму працювали з людьми, що вимушено переїхали до Львова, тікаючи від війни на Сході. Робота у форматі «work in progress», показана наприкінці, була так само неочікуваною, як неочікуваним було і саме зіткнення з цією новою реальністю. Коли самі свідки подій виходять на сцену (чому такий тип театру і зветься свідоцьким, або ж театром свідчень) — між ними й глядачами відбувається взаємний процес допомоги та пізнання.
В кожному з цих проєктів сповнений співчуття і водночас відсторонений погляд німецького режисера на війну на Донбасі додавав розуміння і нам самим, і пізніше — іноземній аудиторії.

Ще один театр, представлений у програмі, був не за назвою, але по суті, теж «театром переселенців»: камерний театр «Жуки» був створений у Донецьку в 1989, здiйснив чимало експериментальних вистав та проектiв та започаткував у Донецьку Міжнародний театральний фестиваль-лабораторію «Арт-Альтернатива» (2005 по 2010). У серпнi 2014 театр переїхав до Львова. На форумі «ДонКульт» «Жуки» показували дві вистави. Героїня моновистави «Одкровення Іванки» (замальовки на початку вiйни, за повістю Марії Матiос «Черевички Божої Матерi») 12-річна дівчинка, хоче бути корисною для людей, щось змiнити на краще і шукає відповіді на питання — що таке добро й що таке зло. Її пошукам заважають важка хвороба, нерозуміння з боку батьків. До того ж почалася війна… Друга моновистава, «Personal Jesus» за творами Сергія Жадана — романом «Депеш Мод» та збіркою «Вогнепальні та ножові», — це спроба краще зрозуміти покоління, народжене на Сході України в 70-ті.

Війні на Донбасі була присвячена і ще одна документальна моновистава зі зрозумілою назвою «АТО» (режисер Андрій Май, актор Ельвін Рзаєв). «Якщо не можеш змінити реальність – свідчи про неї». Базована на інтерв’ю 25-річного військового психолога, вона демонструє, як замикається коло: молодий психолог їде в «зону АТО» працювати з солдатами з посттравматичним синдромом і саме цей синдром у результаті отримує особисто. Це важливі і справжні свідоцтва часу, базовані на текстах людини, травмованої буденними жахами війни.

Рефлексії воєнного часу не завжди постають прямолінійно. Так, вистава «L’impossible | Територія неможливого діалогу» від київських дуету «Блук» (перформанс) та «Ensemble Nostri Temporis» (музика) була пошуком відповідей на питання можливості/відсутності діалогу, яке гостро турбувало всіх в перші роки війни (і мало би турбувати і дотепер). Вистава ж «Сон» (Луганський академічний театр ляльок) поставлена за поемою Тараса Шевченка, та, поставлена в 2014 в Луганську, вона набула нового виміру: в ній, як і в класичному тексті, діють Російський Цар, що «неситним оком за край світу зазирає» і ніби прагне забрати загарбане в домовину, та Поет, що прагне розкрити людям істину про загарбницьку й людиноненависницьку політику. Особливого виміру звучанню вистави додавало ще й те, що актори встигли виїхати з окупованої території, але декорації залишилися в Луганську, тож на форумі була представлена версія вистави з іншою сценографією.

Про роль Поета йшлося і в моновиставі «Чорний птах з білою відзнакою смерті», присвячений Василеві Стусу, одному з найбільших українських поетів, котрий виріс і навчався саме в Донецьку. Актор та режисер Петро Миронов намагається зрозуміти витоки вчинків поета, його несхожої ні на що інше поезії, головні питання його життя – як жити і чим жити? Що передати сину у спадок? Як не зламатися при тортурах, лишитися людиною у застінках?

Долю Василя Стуса і його родини часто називають квінтенсенцією трагічної історії України ХХ століття: від двох війн і двох пережитих голодів — до падіння режиму, до якого дожили не всі борці проти нього. Трагедія Голодомору, який на Донбасі розгорнувся особливо жорстоко, — осердя вистави «Зерносховище» (режисер Андрій Приходько, драматургиня Наталка Ворожбит; спільний проект Першого академічного українського театру для дітей та юнацтва і Мистецької майстерні «Драбина»). Говорячи про одну із найстрашніших сторінок історії українського народу, коли його намагалися відверто знищити, вистава перекидає місток до нинішньої трагедії — російськой війни на Донбасі, яка невідомо коли закінчиться. Вистава «Зерносховище» — це один із способів пам’ятати, розуміти та переосмислювати нашу історію. Цікаво, що сама п’єса була написана ще в 2009 на замовлення Королівського Шекспірівського Театру у Великій Британії.

Про рефлексію складної історії у театрі йшлося на дискусії після вистави, у котрій, крім її співаторів, взяли участь також Олександр Зайцев (історик, Український Католицький Університет, Львів), Йоанна Віховська (театральна критикиня й кураторка, Варшава) та Зоряна Рибчинська (культурологиня, доцентка факультету культури і мистецтв Львівського національного університету ім. І. Франка).

Нарешті, поставлена Владом Троїцьким нова опера «Коріолан» за однойменною п’єсою Шекспіра, за задумом режисера, теж резонує з подіями кінця революції та початку війни. На думку керівника проекту, в 2014-15 складно було знайти більш актуальний і болісний текст для постановки у театрі. Нагадаємо, в основі трагедії Шекспіра – життєпис давньоримського вождя Гая Марція Коріолана, якого виганяє власний народ, невдоволений його жорстоким царствуванням. В «Коріолані» не варто шукати прямих паралелей з образами сучасності — але варто замислитися, наприклад, над роллю героя війни після її закінчення, над тим, як народ керує власною долею. «Нова опера», з її електронною сучасною музикою, — це спроба говорити про вічні теми з людьми сьогодення зрозумілою мовою. Поєднання тембрів акустичних інструментів та електроніки, академічної та народної манер співу, складних гармоній та сучасних драйвових ритмів утворили музичну палітру опери, складну, як саме сьогодення.

 

Куратори

  • Наталка Ворожбит

    Наталка Ворожбит

    Драматургиня, сценаристка, кураторка. Лауреатка Премії Women In Arts 2020. Співзасновниця (спільно з німецьким режисером Георгом Жено) «Театру Переселенця». Сценаристка (зокрема) телесеріалу «Спіймати Кайдаша», фільмів «Кіборги» та «Дике поле», режисерка кінофільму «Погані дороги». Її постановки відбувалися у таких театрах як Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка (Україна), Royal Court Theatre, Royal Shakespeare Theatre (Британія), Центр Мейерхольда та Центр Сучасної Драматургії і режисури (Москва) та багатьох інших. Учасниця міжнародних резиденцій і фестивалів. Кураторка фестивалю «Тиждень актуальної п’єси», драматургиня проектів «Щоденники Майдану», «Миколаївка», співпрацює з волонтерською організацією «Новий Донбас» та ін.