Якщо кінематографічна програма київського ДонКульту була побудована переважно на творах авторів, які репрезентували Донбас, не будучи його мешканцями, у тому числі — класиків ХХ сторіччя, то в програмі другого форуму з’являється більше молодих голосів і репрезентерів регіону.
Так, у документальній програмі, було показано цілих три роботи молодого донецького режисера Пьотра Армяновського, який на сьогодні є одним з найбільш впізнаваних українських художників, лауреатом багатьох мистецьких фестивалів (у тому числі, Бієнале молодого мистецтва 2017 і 2019, Docudays 2018, МУХі 2019). У фільмі «На Сході» Пьотр розповідав про «все те, що мені не подобалося у рідному Донецьку, але за чим я тепер сумую», у «Володі» намагався зрозуміти логіку прибічників так званої «ДНР», а у «М’ясокомбінаті» рефлексував про те, хто і як визначає наше майбутнє, що об’єднує та розділяє людей і як після безсонних ночей виникає гумор.
Вадим Ільков у фільмі «Вальс Алчевська» розповідав про творення сучасного культурного процесу на Сході, на прифронтових територіях: «Травень 2014 року. Неподалік від міста Алчевськ, в садибі Мсциховського (с. Селезнівка), зібрались Сергій Жадан, Олексій Ворсоба, Влад Крейммер та Ольга Михайлюк для роботи над музично-літературним твором «Розділові». Усе відбувається в ритмі вальсу».
Олександр Ратій у «Поверненні» розмірковував про те, чому люди виїжджають з малих міст Донбасу і, що більш дивовижно, — чому повертаються; туди, де начебто нічого і немає.
Німецький режисер Крістіан План ще напередодні війни в одному з районів Донецька, біля 5-ти зіркового футбольного стадіону, зняв фільм «Поза грою», пронизаний соціальними та просторовими контрастами.
Вечір короткого метру з Донбасу складали: документальне спостереження про перші дні дитячої балетної школи після канікул — уже в умовах війни, в 2014 році (Антон Бухало, «Балет болить»); та художні короткометражки-історії: з життя шахтаря, який загруз у своїх проблемах і своєму селищі (Руслан Батицький, «Уроки української»), юного крадія, який добився кохання від шкільної красуні але смертельно образив старого сусіда (»Ходи не відміняються», Ярослав Васюткевич), молодого художника, який намагається втекти з охопленого війною Донбасу — до Києва («Міна», Вофка Соловей).
Не обійшлося, звісно, й без класики: «Ентузіазм. Симфонія Донбасу» та «Одинадцятий» Дзиґи Вертова; «Нескорені» Марка Донського; «Перебудова знизу» Барбари Абраш та Деніела Джея Валковіца — з подальшою розмовою з Валковіцем «Робітнича історія голосами шахтарів Донбасу».
Ще один фільм іноземного автора в програмі, але вже сучасний, — «День шахтаря» Ґаеля Макаера, показаний за підтримки Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини «Docudays UA».
