Кінематографічна програма першого ДонКульту була побудована переважно на творах авторів, які репрезентували Донбас, не будучи його мешканцями. Тут були як класики, на кшталт Дзиґи Вертова («Ентузіазм. Симфонія Донбасу», «Одинадцятий»), Сергія Параджанова («Квітка на камені»), Леоніда Лукова («Велике життя»), так і автори сучасні, але іноземці: Міхаель Главоґґер («Смерть робітника»), Гаель Мокаер («День шахтаря»), Якоб Пройсс («Інший Челсі»). Три останні, як і декілька інших в програмі, в різні роки відкрив українському глядачеві фестиваль Docudays UA, чия спізасновниця Надія Парфан була, разом з Ольгою Папаш, кураторкою першої нашої кінопрограми.
Це був і певною мірою кураторський жест — запропонувати відсторонену оптику зовнішнього спостерігача, на противагу іншим програмам, де ми мали дуже багато голосів з Донбасу, які говорили від його імені як частина спільноти;
в той же час, це був і вимушений хід — когорта молодих авторів, які створили низку кінематографічних рефлексій щодо різних тем і проблем регіону, виросла вже трохи пізніше.
Серед сучасних авторів, з якими ми зустрілися в програмі «Кіно», — Дмитро Дурницький та Леся Кузьмич («Звук»), Олександр Ратій, «Повернення», Руслан Батицький «Уроки української».
Про «Донецьк як фізичний і ментальний простір» ми говорили на дискусії за участі Олександра Ратія (режисер, переможець МФК «Молодість»), Іллі Гладштейна (куратор фестивалю «86»), Анастасії Пономарьової (архітектурний фестиваль «CANaction»).
Камери режисерів фокусуються на праці і будівництві нової соціалістичної дійсності періоду індустріалізації та боротьби з неписьменністю на Донбасі — коли «українізацію» ще не «згорнули»; і, оминаючи час, на складних умовах, в яких заробляють собі на життя працівники нелегальних вугільних копанок на Донбасі сьогоднішньому; виснажливій роботі у надрах землі, яка поглинає і водночас годує, зігріває і просвітлює своїх дітей; історіях людей, які для чогось повертаються до міст, де — умовно або й насправді — лише два пологових будинки, два заводи та два цвинтаря; історіях любовей і втрат простих людей, які загрузли у своїх звичках і традиціях.
Кожен показ супроводжувався обговоренням, що стало традицією і для всіх наших наступних показів.