UA
EN

Her (ex)position / Її (екс)позиція
"Простір для сенсу"

Київ | 01.06.2020-01.06.2021

Виставка Наталі Стешенко

8 - 30 червня 2020 р.

Художню освіту отримала у Київському Політехнічному Університеті на кафедрі графіки, де і познайомилася з академічним малюнком, живописом, ілюстрацією та дизайном. Отримала відзнаку імені Олексія Штанка в номінації «За виняткове оформлення та ілюстрування видання». Протягом п’яти років працювала розробницею ігор та у вебдизайні, займалася художнім оформленням комерційних проєктів. За цей час ознайомилася з великою кількістю засобів, інструментів та технік, за допомогою яких створила десятки творчих робіт. Двічі стала переможницею конкурсів ілюстрацій sektashop.com.

Співзасновниця благодійної організації «Kind Craft», яка займалася збором коштів і заохоченням волонтерів, які розмальовували стіни в дитячих навчальних закладах.

«Я весь час в пошуці та експериментую. Пробую різноманітні способи створення зображення: малюнки олівцем і пастеллю, масляний і акварельний живопис, монументальний живопис, векторна та растрова графіка, 3D, а також комбінації цих технік».

Участь у виставках:

  • «Коло друзів 665», 2c1b, 2019
  • «А4, кулькова ручка», Карась Галерея, 2019
  • ARTEFACT: ART-Bay, Річковий вокзал, 2019
  • Арт-проект «12 місячних», ТРЦ Гулівер, 2019
  • Книжковий арсенал, 2014

Простір для сенсу

Останнім часом я починаю помічати все більше краси та колориту у ритмі буденності. Все це поєднується у дещо химерний ансамбль, проте він – неповторний та автентичний. Вирізнивши якусь окрему деталь, починаєш помічати її плюси та нові грані. Це – краса на межі, її не так легко побачити й вирізнити, проте, якщо ти зробив це раз – ти в полоні. Вона не дасть тобі спокою, не полишить тебе, бо вона жива, пульсує, дихає, будучи частинкою нас самих. 

Ця краса надихнула мене на створення такої серії. Попередня назва серії "Локації без перспективи", проте "без перспективи" тому, що всі об'єкти на зображенні побудовані без тієї самої перспективи. Перспектива в такої краси одна – бути самотньою та непомітною людському оку, вже звиклому до неї, як до своєї руки або ноги. Це сумно і моторошно, тому що людина, намагаючись встигнути та втиснути все в найкоротший проміжок часу, іноді й не помічає того, що діється чи змінюється навкруги. Що вже й казати про людську душу?

…щоранку ти звично прокидаєшся, додивляєшся нічні сни «ще 5 хвилиночок» і неквапливо встаєш із ліжка. Можливо, потягуєшся згодом – ліниво, в’язко, струшуючи із себе залишки сну. Можливо, робиш прості вправи, щоб дати тілу сигнал: новий день почався. Далі все звично – кава, сніданок, ранкові новини у телевізорі чи на долоні в телефоні. Виглядаєш за вікно, щоб побачити, що там з погодою, ненароком зачіпляючи оком стовпчик термометра. Ага, ясно! Одразу ж прикидаєш, у що одягнешся. І тут мимоволі зиркаєш на дитячий майданчик – матінко, який він вже старий та облуплений, забутий Богом і дітьми, а ти того ніколи й не помічав! Отак біг собі з дня в день, плануючи щось, мріючи, уявляючи, нотуючи в уявний записник – а він узяв і постарів! Отакої! Ну нехай, подумаєш про те згодом.

Біжучи до роботи, вже й майже не підіймаєш очей – все звичне та буденне, ти бачиш це все двічі в день. Старі обдерті стіни під’їзду, потріскані кахлі на підлозі, самотня лавка під вікнами будинку… Що ближче до центру, тим більше має на що відволіктись око – вивіски усіх кольорів та форм, яскраві вітрини магазинів, непримітні кав’ярні й помпезні пекарні, підпільні й не дуже лотереї,  фаст-фуд на кожен гаманець та смак… Всього й не злічиш, а й навіщо? Все одно все зміниться тут як не за місяць, то за рік або два – все тече, все біжить, і ти біжиш…

Хоча стоп! Чому ж не розгледітись довкола? Багато людей вважають ці місця безперспективними, але це не зовсім так. Останнім часом я починаю помічати все більше краси і колориту у ритмі буденності. Все це поєднується у дещо химерний ансамбль, проте він – неповторний та автентичний. Вирізнивши якусь окрему деталь, починаєш помічати її плюси та нові грані. Це – краса на межі, її не так легко побачити й вирізнити, проте якщо ти зробив це раз – ти в полоні. Вона не дасть тобі спокою, не полишить тебе, бо вона жива, пульсує, дихає, будучи частинкою нас самих. 

 

Відео проєкту(13)